Українська література 7 клас

7 клас

Вітаю! Моя електронна адреса для зворотнього зв'язку valamatviychuk@gmail.com ,  Вайбер  +380961867878 . Якщо у Вас виникають питання, можете писати , або телефонувати.
 Дякую за співпрацю!

11.01.2021

Тема. Григір Тютюнник. Цікаві епізоди з дитинства письменника. Автобіографічна повість «Климко» – твір про воєнне дитинство

 

Доброго ранку, семикласники! 

Для того, щоб налаштуватися на певну роботу, треба мати гарний настрій. Іноді для того, щоб підняти  його, досить лагідного слова чи щирої посмішки. Тож посміхніться і  розпочнемо.

1. На уроці ми познайомимося з дитинством Григора Тютюнника та героєм його повісті Климком.

·         Григір… Трохи незвичне ім’я… Слід пам’ятати, що в українській літературі є ще один письменник – Григорій Тютюнник, автор відомого роману «Вир», старший брат Григора по батьковій лінії. Так склалася доля, що брати довгий час не знали про існування один одного. І тільки коли стали дорослими, познайомилися і поріднилися.

·    Пригадайте, чи вивчали ви в попередніх класах твори Григора Тютюнника?

·    На жаль, доля відрахувала Григорові всього 49 років життя.

·    Розкрийте підручник на  с. 143 і опишіть світлину письменника «Малюю словом».

 2. Ознайомимося з основними датами у житті письменника.

Дитячі роки малого Григора були гіркими. Народився майбутній письменник 5 грудня 1931 року в селі Шилівці Зіньківського району Полтавської області. Дуже любив батька і рано втратив його (забрали в сумнозвісних 30-х роках), але до кінця свого життя згадував з теплотою і ніжністю: «Я тільки троньки-троньки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову , і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким». З матір’ю стосунки у хлопчика були не прості, тому певний час він жив на Донбасі в родині дядька Филимона Васильовича Тютюнника та його дружини Наталії Іванівни, які замінили йому батьків. Там пішов до першого класу. А коли почалася війна, хлопчик, бачачи, що тітці стало сутужно годувати своїх трьох дітей, вирішив повернутися на рідну Полтавщину. Чотирнадцять днів ішов хлопчик додому. Різні люди траплялися Григорові. Зустрічався й з фашистами, та й свої інколи були не кращі – поліцаї, дезертири, спекулянти. Однак доля все ж таки посилала йому більше добрих людей. Вони часто рятували знесиленого довгою дорогою обірваного підлітка від смерті та голоду, ділилися шматком хліба, обігрівали, давали одежину. Пізніше цю трагічну подорож Григір Тютюнник опише в щемливій, до болю зворушливо-щирій автобіографічній повісті «Климко».

        Григір Тютюнник, переживши за 14 днів виснажливої дороги неймовірно тяжкі випробування, таки дістався до рідної Шилівки.

Жив, як і всі, у окупованому німцями селі, напівголодному і морально пригніченому таким неймовірно швидким і самовпевненим наступом фашистів та відступом Червоної Армії. Насправді ж армія була фактично роззброєна і обезглавлена: сталінський терор винищив усю плеяду талановитого вищого військового командування, встановив у армії атмосферу взаємної політичної недовіри, звинувачень, бездумного підкорення старшому за чином…

Хлопець допомагав по господарству, добував паливо, мерз, голодував. Про якісь розваги не могло бути й мови. Так минуло більше року. А коли німців вигнали із села, пішов до п’ятого класу.

       3.Складіть асоціативний кущ. Тяжке дитинство.

      4. Продовжимо. Після закінчення п’ятого вступив до  Зіньківського ремісничого училища. З того часу, вважай, і почалося його самостійне трудове життя. Адже ремісничата більше працювали, ніж навчалися.

Закінчивши училище, юнак повертається в рідну Шилівку, працює на різних роботах у селі. І тут, окрім злиднів та життєвої невлаштованості, він зазнає ще й моральних прикрощів, коли хтось нешанобливо згадує його батька або просто називає «ворогом народу». Та й самого Григора звинувачують у тому, що він відразу після училища повернувся в село, а не поїхав за направленням у Харків на завод, хоч усі добре знали, що у хлопця туберкульоз легенів. За це був засуджений на 4 місяці. У двадцятирічному віці юнак пішов до армії, служив у морському флоті радистом на Далекому Сході. Потім навчався в Харківському Університеті на філологічному факультеті.

У 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до міста Києва, працював у газеті  «Літературна Україна» у сценарній майстерні Київської кіностудії імені О. Довженка.

Помер письменник 6 березня 1980 р. , похований у місті Києві.

5. Поговоримо про творчість письменника.

Григір Тютюнник – митець правдивий. Безкомпромісний і сміливий. Зберегти ці позиції художнику слова було нелегко, але Тютюнник зумів залишитися самим собою. Після опублікування чи не кожного нового твору в його бік щедро сипалося каміння «праведної» критики. Дещо з його доробку не друкували зовсім. Однак кожне нове оповідання чи повість продовжували «кричати» все тією ж гіркою правдою життя, що й попередні.

Більша частина написаного ним – про дітей або для дітей, яких він любив по-особливому. Їм письменник віддавав ту ласку і любов, якими в дитинстві обділили його самого. Мав двох синів – Михайлика і Василька. Був люблячим і турботливим батьком.

Написав не так багато, але кожен його твір – подія в українській літературі. Найвідоміші збірки оповідань і новел – «Зав’язь»,  «Деревій», «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», «Ласочка», «Лісова сторожка», «Степова казка». За дитячі твори отримав літературну премію України імені Т.Г.Шевченка (щоправда, посмертно).

Він любить дітей, пише про дітей і для дітей. У цьому ми переконаємося, прочитавши повість «Климко».

   6. Повторимо та запишемо визначення з теорії літератури на с. 285   -  повість, її різновиди.

   7. Попрацюємо  над змістом І та ІІ розділів.  Сторінки 151-152 виконайте завдання 1-4 . Відповіді запишіть у зошит.

Д/з. Підготувати розповідь про Григора Тютюнника, прочитати розділ 3 і 4.

Тема. М. Стельмах "Гуси-лебеді летять". Звичаї, традиції українців у творі. Єдність світу природи і світу дитячої душі. Символ образу гусей-лебедів

Доброго ранку!

Сьогодні ми продовжуємо вивчення повісті Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять". А на чому зупинимося більш конкретно саме сьогодні, ми дізнаємося, розгадавши кросворд.

            Розгадування кросворда

1. Ім’я батька головного героя.
2. Ім’я матері. 
3. Бабуся повела онука в церкву. Доберіть синонім до слова церква, який був ужитий в повісті –  Божий … 
4. Дядько, якому дуже весело жилось.
5. Ім’я діда головного героя.
6. «В якійсь розшарпаній книжці я, наприклад, вичитав, як став дичавіти один чоловік, що покинув місто». Як звали того чоловіка? 
7. Подруга головного героя, з якою він познайомився в лісі. 
8. Ім’я головного героя.
9. За яке насіння Юхрим Бабенко обіцяв дати Михайликові книжку? 
10. Що за гуси стали символом у повісті?
11. Як звали дівчину-наймичку, що часто забігала до Михайлика в гості? 
12. Як назвали шкапу, яку дід і дядько Трохим купили замість коня? 
13. Пригадайте назву книги, що обіцяв Михайликові дати юхим Бабенко "Пригоди Тома …" 
14. Ім’я голови комбіду.
15. На яке свято Михайлик готував крашанку-вощанку? 

						1
							2
							3
					4
								5
				6
					7
								8
				9
				10
						11
					12
								13
			14
15

Отже, ключовим об’єктом вивчення на нашому уроці буде народна мудрість. І наприкінці уроку ми відповімо на питання – Де проявляється і яке значення має народна мудрість у нашому житті?

 Опрацювання навчального матеріалу

- Що таке, на вашу думку, традиції, звичї, обряди?

Їх змалював Михайло Стельмах у повісті "Гуси-лебеді летять...".

1. Народні та релігійні обряди

У тексті повісті є окремі елементи, натяки, які нагадують нам про обряди весілля і поховання.  Про обряд поховання йдеться, коли помер дід Дем’ян: «Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях, її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка.

Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка й шальвія...» Це обрядові трави.

Бабуся теж померла, і в повісті зазначається, які традиційні справи треба було зробити для обряду поховання: «Недовго пережила його й дружина: тяжко засумувавши, вона злягла, а коли почула свою смертну годину, підвелася, сама вибілила стіни, помастила долівку, принесла з городу прив'ялих чорнобривців, купчаків і паністки, розкидала по ха­ті і звеліла увечері скликати рідню. При поганенькому, бензином заправленому сліпаку вос­таннє вечеряла зі своїм родом бабуня. І хоча її думи і очі вже летіли у небо, ніхто не вірив, що вона прощається з світом: адже і мастила, і прибирала сьогодні в хаті, і нічого, крім ду­ші, не боліло в неї... Та, напевне, біль душі — найстрашніший біль».

На весільний обряд натякають розмови Мар’яни про її майбутнє весілля та символічні назви з весільних пісень, де молодого називають місяцем, а молоду – зіронькою або княгинею.

 Дуже яскраво зображено в повісті народно-релігійне свято Великдень, а із традиційних дій – гра у битки крашанками. «У Великодній четвер ми в нашій клуні потайки взялись за роботу. Гива обережно циганською голкою висвердлив у крашанці дірочку, застромив у неї стеблинку метлички та висмоктав білок і жовток. Далі ми, вже в Гивиній хаті, розігріли грудку воску і, щипаючи його, почали розкатувати тоненькі-тоненькі ниточки. Ми ними наповнили порожню крашанку і поставили її ніском донизу біля вогню. Коли віск розтопився, крашанку охолодили, покрасили і запишались: вощанка вийшла на славу! Начувайтесь тепер крамаренкові книги –  не минете моїх рук!..»

2. Народне виховання

Виховували в повісті Михайла Стельмаха за давніми народними традиціями. По-перше, власним прикладом: «Уміли шанувати і добрих людей, і мовчазну скотину, і свя­ту працю, і святий хліб».

По-друге, у висловлюваннях, формі написання листів: «А передайте ще поклон до самої сирої зем­лі моєму близькому родичу Гнату, синові Данила, що тримає Оляну, дочку Петра з микитівського подвір'я. Хай легко йому живеться і хліб жується...»

По-третє, працею. Діти з раннього віку починали працювати по мірі можливості. Зокрема, Михайлик і його товариш Петро були пастухами, пасли своїх коней, а Люба доглядала своє лісове господарство.

По-четверте, яскравими мовними висловами, фразеологізмами. «Отож ранком мати заходилася повчати, щоб я у церкві не лобурясничав, не шморгав носом, не крутився дзиґою, не ловив ґав, не перся наперед, не сміявся, не пирхав, не ліз на крилас та частіше хрестив лоба.»

3. Народні ремесла

Найкращим ремісником для Михайла був його дід Дем’ян, і недарма.

«Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій ді­дусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, — співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибу­дує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев'яні квіти розкидає по них.

Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого. Сусіди не раз, сміючись, згадували, як на замовлення він робив нашому панові фігури апостолів Петра й Павла. Вони виходили з дерева не пісними святенни­ками, а могутніми молодоокими бороданями, яким приємно було тримати в руках і книгу, і ключі від раю».

4. Національний одяг

Національний одяг теж створює народний колорит повісті

«- А в що ж ви зодягались? В те, що мали: одні в кожухи, другі — в киреї, треті — в свитки, четверті — в чумарки. Хто мав чоботи — носив чоботи, а хто й у постолах ходив.»

Найкраще ілюструє народний одяг традиційна вишивка. У Михайликовому селі вишивали квіткові орнаменти. 

«На її [материному]обличчі міняться гарячі полиски, а на рукавах сорочки оживають вишиті квіти. Хоч ми й бідні, та маємо квіти і в городі, і на комині, і на полотні, яке зодягає нас.»

-    Які в тебе квіти гарні,— придивляється мати до рукав Мар'яниної сорочки.

5. Природа і міфологія. Вірування в нечисту силу, у незвичайну силу землі

Народ здавна вірив, що природа – жива істота. Ці уявлення відображені в народній міфології. Тому літо уявлялося Михайлику так: «у квітчастій, кинутій на плечі хустці широко бреде туманом літо».

А ще міфологія подарувала нам багато страшних істот, так званої "нечистої сили".

«Тоді ще по селах і навколо них жила всяка нечиста сила, вона як могла, збиткувалась над хліборобом, його худібкою та посівами. І коли хтось ловив чорта чи відьму — теж не милував їх. Відьмі, як правило, відрубували руку, щоб вона не здоювала корів, а чорта найчастіше запрягали в плуга, і він орав доти, поки не відкидав копита.»

Та люди, боячись нечисту силу навіть не називали на ім’я її.

«Бабуся ніколи чорта не назве своїм ім'ям, а тільки — Гнатом-безп'ятком або «тим, хто в греблі сидить».

Чаклування стосувалося не лише нечистої сили і захисту від неї, а в першу чергу, найголовнішої справи – хліборобства. Висаджуючи городину, жінки завжди розмовляли із насінням, рослинами і землею.

«В її [материних]устах і душі «насіння» було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супут­никами — нестатками й злиднями, проте нічого так не люби­ла, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й про­сячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і леда­цюго.

Забувши за мене, мати починає тихцем розмовляти з насін­ням, одне вихваляючи, а друге жаліючи або навіть гудячи.

-  Ой гороше, гороше, чого ти минулого літа допустив до себе черву?— докоряє вона добірним горошинам.— Гляди, в цьому році не зроби такого. А ти, бобе, чому почорнів, яка журба тебе поїдом їсть?..

З двору входить дідусь, він дивиться, що робиться на столі, й посміхається:

-  Почалось бабське чаклування.»

6. Фольклор (пісні, прислів'я, приказка в повісті, мова героїв

Усна народна творчість (фольклор) для українця – це, безумовно, пісня. Хто з українців не любить співати. Так і у Михайлика: мати забувала про все і все пробачала, співаючи. Він часто чув народний спів: «А далі мене вже наздоганяли два голоси, що журились над долею соловейка, який не знайшов щастя ні в лісі на орісі, ні в долині на калині...»

І сам інколи співав: «Я пускаю низом пісню, а мені за дорогою грубше обзивається луна — їй теж хочеться співати.

Ой диби, диби, диби —

Пішов дід по гриби,

Баба по опеньки.

Дід свої посушив,

Бабині — сиренькі.»

            А улюбленою піснею діда Дем’яна була жартівлива козацька пісня:

«Як продала дівчина курку,

То купила козакові люльку

Люльку за курку купила,

Бо козака вірно любила.»

Найвлучніше народна мудрість сконцентрована в жанрі прислів’я та приказки. У повісті зустрічаються такі:

Сто друзів – це мало, один ворог – це багато!

Скільки світа, стільки й дива!

Зоря іде – долю веде.

Ніби гора з плеч звалилася.

Тебе в ступі не втовчеш.

Немає за душею і щербатої копійки.

А скільки фразеологічних синонімів має наш народ! Про нерозумну людину кажуть:

Клепки вискакують; розсихаються обручі; губляться ключі від розуму; не варить баняк; у голові джмелі літають; замість мізків росте капуста; не родить в черепку; немає лою під чуприною; розум втуляється у п’яти; на в’язах стирчить макітра.

Коли хочуть насварити, кажуть: знатимеш, де раки зимують, куди Макар телят ганяє, де козам роги правлять, по чому фунт лиха.

7.  Народні казка, переказ, легенда, анекдот

У фольклорі є й інші жанри: це казка, переказ, легенда, повір’я, анекдот тощо.

Натяк на казку з’явився в образі жар-птиці: «Не знаю чого, але в селі подейкували, що дядько Микола десь був знайшов перо жар-птиці.»

 Давні вірування відобразилися у переказах:

«— Знаєш, чому сойка ніяк не може долетіти до вирію?

— Чому?

— Бо в неї в голові нема однієї клепки: пролетить день, а по тім неодмінно хоче взнати, скільки ж вона відмахала верст, - і летить назад.»

 А народний гумор виявився в анекдотах, один з яких розказував дядькові Миколі, жартуючи, Михайлик:

«—До нашої свинки унадився веприк. Тільки звечоріє, а він уже — хвіст бубликом — і чеше з лісу на наше подвір'я: добрий вечір вам...»

 Дід Дем’ян розказував Михайлику легенду про сонячні ключі:

«Якоїсь доброї години гляне сонце із свого віконечка вниз, побачить, що там і земля, і люди, і худібка, і птиця помарніли і скучили за весною, та й спитає місяця-брата, чи не пора землю відімкнути? Місяць кивне головою, а сонце посміхнеться і на промінні спустить у ліси, у луки, в по­ля і на воду ключі, а вони вже знають своє діло!»

 Але провідним образом-символом, який, за легендою, несе  на крилах життя є образ гусей-лебедів.

Бесіда-узагальнення

-          Що таке символ?

-          З чим асоціюється образ лебедів?

-          Про що думає Михайлик, споглядаючи лебединий ключ?

-          Назвіть всі можливі значення образу гусей-лебедів.

Отже, цей образ став багатозначним символом: краси вірності; високої мрії; поетичного світосприйняття навколишнього світу; неповторного безтурботного дитинства; творчої праці; безповоротного плину життя природи і людини…

-          Визначте головну ідею повісті.

Треба прожити своє життя гідно в єдності з природою і своєю родиною, своїм народом.

 - Де проявляється і яке значення має народна мудрість у нашому житті?

 Д/ з. Скласти характеристику діда Дем’яна, батька, Люби. 

За бажанням, переглянути фільм українського режисера О. Муратова за повістю М. Стельмаха"Гуси-лебеді летять..."  тут   .